Вапно — в'яжуча речовина, яку отримують шляхом випалювання з подальшим обробленням вапняку, крейди та інших карбонатних порід. Розрізняють негашене (кипілку) і гашене (пушонку) вапно — вони відрізняються стадією технологічного оброблення та способом застосування на будівельному майданчику.
Як отримують вапно
Сировиною слугують природні карбонатні породи — вапняк, крейда, доломітизовані різновиди. Їх випалюють у шахтних або обертових печах за температури близько 900–1200 °C. У процесі випалювання карбонат кальцію розкладається з виділенням вуглекислого газу, а на виході утворюється негашене вапно — грудкове або мелене. При взаємодії з водою негашене вапно гаситься, перетворюючись на гідроксид кальцію.
Негашене і гашене вапно
Ці дві форми використовують по-різному:
- негашене (кипілка) — активно реагує з водою з виділенням тепла; застосовується для приготування розчинів і як сировина для гашення;
- гашене (пушонка) — сухий порошок гідроксиду кальцію, зручний для штукатурних і кладкових сумішей;
- вапняне тісто — результат гашення з надлишком води, пластична маса для розчинів.
Гашення вимагає обережності: процес супроводжується сильним нагріванням і розбризкуванням, тому роботи ведуть у захисних засобах.
Де застосовують вапно у будівництві
Вапно — один із найстаріших будівельних матеріалів, і сфера його застосування досі широка:
- приготування кладкових і штукатурних розчинів, що підвищують пластичність суміші;
- побілка стін, сь, стовбурів дерев — завдяки антисептичним властивостям;
- виготовлення силікатної цегли та комірчастих бетонів;
- стабілізація ґрунтів і зниження їх вологості під час дорожніх робіт.
Вапняні розчини відрізняються доброю паропроникністю, що робить їх придатними для реставрації та роботи зі старими стінами.
Особливості роботи та зберігання
Негашене вапно зберігають у сухих закритих ємностях: при контакті з вологою повітря воно самочинно гаситься і втрачає активність. Під час роботи важливо дотримуватися пропорцій води і витримувати розчини для повного завершення реакції. Вапняні покриття набирають міцності повільно, поступово карбонізуючись під дією вуглекислого газу повітря, тому остаточне зміцнення шару відбувається з часом.